Мабуть, кожен з нас в дитинстві мріяв про собаку. Про друга, який буде добрим, чуйним та ніколи не зрадить; який буде любити не залежно від погоди та пори року. Про істоту, яка завжди буде поруч, не залежно від настрою та політичних поглядів; яка завжди допоможе, підтримає та заспокоїть. Про того, чиї очі завджи наповнені теплом, любов'ю та вірністю; хто торкнеться носом руки, навіть якщо ти щойно посварився з ним. У дитинстві такий бажаний та нездійсненно далкий собака здається якимось "прекрасним далеким". Кажуть, що діти люблять перебільшувати та надумувати, щоб мрія стала яскравіше. Аніскільки. Я не дитина. але я знайшла його - те дитяче щастя та замирання серця при виді собаки. Я зустріла мрію в чистому вигляді. І ім'я їй - лабрадор.

Починалося все доволі просто та, напевно, банально. Коли я була дитиною, в нашому домі жив знайдений спаніель. Після його смерті, батьки подарували мені на Новий Рік американського кокера - Тошу.

В американський фільмах у таких випадках говорять "Він показав мені світ!". У моєму випадку цієї фрази надто мало! З Тошею я пішла в школу юного хендлера; з Тошею я дізналася, що таке "виставка" і захворіла цим; з Тошею я зустріла купу цікавих та дуже приємних собачників; з Тошею я познацомилася з людьми, з якими ми говоримо однією мовою; з Тошею я закохалася в лабрадора...

Коли Тоші виповнилося 5 років, поріг нашого дому переступили лапки маленького лабрадора.

Можливо, комусь зверху ми дуже сподобалися - не знаю, але те, що я принесла в квартиру 4 березня 2007 року змінило моє життя.

Візард - собака мрії. Цей собака поєднав у собі все, чого можна тільки бажати. У ньому є все - вірність і любов до всього світу, ніжність та безтурботність, спокій та безумство, всесвітня доброта, надійність, розум та хоробрість. З ним легко та спокійно. Він до безтями любить людей та з легкістю закохує у себе. Він друг...

Мій Чарівний Собака...

Пройшло трохи часу, у Візуши родилися перші дітки... Залишивши під своїм іменем дівчинку з його другого виводку, я зрозуміла, що хочу хоч якоюсь частиною свого життя зачепити життя і лабрадора. Я хочу давати життя, яке будуть називати лабрадорським. Я хочу приносити людям ту радість, яку колись дали мені. Так виник наш розплідник - Авідос. Відкрита перша сторінка нового життя. І я дуже сподіваюся, що це життя буде довгим та вдалим...
Кажуть, що щастя - це дуже туманне та абстрактне поняття. Для мене все вкрай ясно. Щастя - це улюблений собака поруч.

Величезна подяка та земний уклін за підтримку, терпіння та допомогу, за віру і за те, що були поруч!

Деркач Наталії Петрівні - моїй мамі

Нездолі Ніні Євгенівні - моєму викладачу в світі кінології

Обаполенко Ірині Арнольдовні та Штепі Катерині - власникам батьків Візарда

Друзям та близьким

Дякую вам, что ви є!